ПУБЛIЦИСТ, УЧЕНИЙ I ПАТРIОТ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15895


Однiєю з найяскравiших постатей у нашiй iсторiï початку XVII ст. був Мелетiй Смотрицький, талановитий письменник, учений-фiлолог, ерудит, людина всебiчноï європейськоï освiти, яка постiйно переймалася долею свого народу й своєï церкви i робила для них усе, що могла. Це не був учений не вiд миру сього його публiцистичнi твори, наповненi премудрiстю, сучасники читали, перечитували, обговорювали всюди, де знаходилася хоча б одна письменна людина.
Мелетiй (свiтське iм'я Максим) Смотрицький (1575 1633) народився на Подiллi в селi Смотричi в небагатiй православнiй шляхетнiй родинi. Його батько Герасим Смотрицький був ректором славетноï Острозькоï академiï, знаним письменником i поетом; це вiн разом iз Iваном Федоро- вим видрукував Острозьку Бiблiю. Мелетiй Смотрицький навчався в Острозькiй академiï, де його наставником був грек Кирило Лукарiс, майбутнiй Константинопольський патрiарх, а далi в єзуïтськiй Вiденськiй академiï. Пiзнiше вiн поïхав за кордон для завершення освiти й слухав лекцiï в кiлькох знаних польських i нiмецьких унiверситетах, зокрема у Вiттенберзькому (Вiттенберг мiсто, де католицький чернець Мартiн Лютер уперше оприлюднив своï вiдомi тези- звинувачення проти Католицькоï церкви). Iдеï Реформацiï глибоко вплинули на шляхтича з Подiлля; значно пiзнiше вiн писав про себе: Хто я був тодi? Послiдовник Лютера, який при гробi Лютера свiй молодий вiк на науках отруïвши, лютеранським димом закопчений, прибув до Литви, i Русь тим же чадом заразив. У захiдних унiверситетах Смотрицький отримав всебiчну класичну освiту, познайомився з античною культурою, з фiлософами та письменниками Вiдродження, мав змогу порiвняти системи освiти й фiлософiï рiзних краïн, конфесiй, унiверситетiв, а головне став свiдомим рацiоналiстом i прихильником свободи переконань. Смотрицький знав чимало мов, зокрема й стародавнi бiблiйнi, i був одним iз найосвiчененiших людей свого часу.
Повернувшись у рiдний край (1604), де його сприймали як оракула, Смотрицький активно включився в суспiльну полемiку став на захист прав упослiдженоï в Речi Посполитiй украïнсько-бiлоруськоï православноï церкви. Пiд його впливом мiщани Мiнська засновують церковне братство, зводять новий храм, а дехто iз тих, хто прийняв Унiю, повертається до православ'я. Невдовзi Максим Смотрицький переïжджає до Вiльна й постiйно живе як свiтська людина у Святодухiвський обителi. Монастирське життя не надто й сковувало молодого вченого. Так, вiн мав звичку вiдвiдувати унiйний Троïцький монастир заради спiлкування i дискусiй iз ченцями Кунцевичем та Руцьким (майбутнiм Киïвським митрополитом). Деякий час Максим Смотрицький працював ректором Киє-во-Братськоï школи, де викладав латину. Та 1617 року вiн знову повернувся до Вiльно i прийняв тут чернецтво пiд iменем Мелетiя.
1620 року в життi Смотрицького вiдбулася важлива подiя — вiн став катакомбним православним єпископом. На той час, пiсля Унiï 1596 року, православноï iєрархiï в Украïнi та Бiлорусiï не було зовсiм, що викликало постiйне обурення мирян i козакiв. I коли русалимський патрiарх Фео- фан, повертаючись iз Москви на Схiд, проïжджав через Киïв, кияни умовили його таємно висвятити сiм єпископiв, тобто вiдновити iєрархiю. Патрiарх вагався, побоюючись неприємностей з боку польськоï влади, але зрештою погодився. Хiротонiя проходила у Києво-Братськiй церквi, вночi, при затемнених вiкнах i без належного великого хору. Митрополитом Киïвським було тодi висвячено Iова Борецького, а архiєпископом Полоцьким, Вiтебським й Мстислав- ським Мелетiя Смотрицького. З погляду польськоï влади, висвячення були незаконними, бо вiдбулися без дозволу короля з порушенням його права подавання духовних посад. Та на захист iєрархiï активно виступили козаки на чолi з гетьманом Петром Сагайдачним.
Бiлоруська єпархiя зустрiла свого владику з пошаною i радiстю. Миряни Вiльна та iнших мiст зiбрали чималi грошi задля придбання своєму архiєпископу багатого облачення та сакральних предметiв; богослужiння i проповiдi нового владики збирали великi натовпи вiруючих, iз рук у руки передавалися його послання, спрямованi проти Унiï.
Помер Мелетiй Смотрицький 1633 року архiмандритом унiйного Дерманського монастиря, титулярним архiєпископом Iєрапольським; цю кафедру надав йому Римський папа Урбан VIII.
Першi твори Смотрицького були написанi ще у Вiденськiй академiï; та тiльки пiсля повернення з-за кордону розвинувся його публiцистично- полемiчний талант. Полемiка з хулителями православ'я була в ту бурхливу епоху вельми актуальною i популярною. Адже в часи Реформацiï, Контрреформацiï та Просвiтництва, коли набрало небувалого розвитку друкарство й шкiльництво, православна церква, яка не встигала за перебiгом часу, часто ставала у багатоконфесiйнiй тодi Речi Посполитiй цiллю нападок з боку авторiв iнших християнських конфесiй. Ось як писав вiдомий католицький полемiст єзуïт Петро Скарга: У русинiв немає нi формальноï гуманiтарноï освiти, нi традицiï iнтелектуального пошуку. Прив'язанiсть до грекiв збiднила ïх. Вони так i не розвинули в себе наукових дисциплiн, абстрактного мислення, установ i органiзацiй усього того, завдяки чому Захiд, почавши вiд пiзнього середньовiччя, веде вперед у науковому поступi (Борис Гудзяк Криза i Реформа). Не можна не звернути увагу на те, що особистiсть Мелетiя Смотрицького, його освiченiсть, схильнiсть до iнтелектуальноï працi, а також прийняття ним багатьох гуманiстичних iдей того часу є вагомим запереченням звинувачень Петра Скарги.
Працi Смотрицького користувалися тодi надзвичайною популярнiстю, володiли умами украïнського й бiлоруського православного люду, не тiльки передруковувалися, а й переписувалися i завжди викликали високу хвилю запальноï полемiки. Як пише Порфирiй Яременко у книзi Мелетiй Смотрицький, друге десятилiття XVII ст. принесло йому славу, визначило йому провiдне мiсце в iсторiï культури i письменства Украïни й Бiлорусiï того часу.
Писав Мелетiй Смотрицький майже завжди польською мовою. Ми можемо журитися з цього приводу, але нагадаємо, що польська в тi часи виконувала на теренах сучасних Украïни й Бiлорусiï функцiï державноï та лiтературноï мови. (Деякi сучаснi дослiдники, наприклад Антуан Мартель, вважають перемогу церковнослов'янщини та вiдмову вiд розвитку лiтератури на основi розмовноï мови фатальною помилкою русинiв, яка призвела до панування польськоï мови.)
Особливий вплив на сучасникiв виказала полемiчно-художня книга письменника Тренос або плач Схiдноï церкви (тренос грецьке плач), видана 1610 року у Вiльно пiд псевдонiмом Теофiл Ортолог. Приводом для книги стала сутичка мiж православними i прихильниками i
Берестейськоï унiï, а також той факт, що у вiденських православних вiдiбрали братський Троïцький монастир. Назва книги Плач Схiдноï церкви вже вказує на мету автора викликати спiвчуття до гнаноï православноï церкви, звернути увагу уряду на попрання ïï прав, довести недоцiльнiсть i зловреднiсть Берестейськоï унiï. Смотрицький зобразив церкву у лiричному образi Матерi, залишеноï своïми дiтьми-православними, яка скаржиться на свою долю: Горе менi, бiднiй, горе нещаснiй, ах, з усiх бокiв пограбованiй! Руки моï в оковах, ярмо на шиï, пути на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою обосiчний. У бiдах церкви полемiст звинувачує, насамперед, церковнi православнi верхи, якi уклали церковну унiю з католиками. Смотрицький пише: О, нещасна череда! Чи може бути пастирем i вчителем той, котрий сам нiде не вчився, котрий не вiдає, що Богу повинен, а що ближньому своєму? Лiкарю! Вилiкуй себе самого! Учителю, навчися сам спершу!. Смотрицький картає вище духовенство й за те, що через ïхнє недбальство i неосвiченiсть вiд православ'я вiдпало багато знатних родин у рiзнi секти й вiри повтiкали. Вiн наводить довгий список княжат та родовитоï шляхти, якi протягом XVI та початку XVII столiть перейшли до католицизму чи протестантизму.
На той час, однак, зовсiм не всi украïнськi шляхтичi знехтували своєю вiрою та походженням. Ось для прикладу виступ у польському Сеймi депутата Волинi Древинського (Сергей Соловьев История России с древнейших времен): У вiйнi турецькiй Ваша королiвська величнiсть бiльшу частину ратних людей затребує вiд народу руського грецькоï вiри, того народу, який, не будучи задоволений у своïх нуждах i проханнях, чи пiдставить груди своï на захист вашоï держави? Як може вiн старатися забезпечити вiтчизнi (Речi Посполитiй) вiчний мир i спокiй, коли у себе вдома не має внутрiшнього спокою? Кожен бачить, якi великi утиски
терпить цей древнiй руський народ у своïй вiрi. Як бачимо, iз свободою слова в Речi Посполитiй було все в повному порядку. Мабуть, нашi пращури не зумiли належним чином нею скористатися.
Книга Смотрицького Тренос або плач Схiдноï церкви (читачi називали ïï Лямент) була сприйнята сучасниками як сенсацiя. Порфирiй Яременко пише: Православнi оцiнювали Тренос як книгу пророчу, святу, майже рiвну вангелiï. Так, брат Северина Наливайка Дем'ян доводив, що Лямент є рiвним писанням Золотовуста; за автора кров свою нам пролити й душi покласти годиться. Сам Смотрицький згадував пiзнiше, що вiн був тодi оточений славою, ласкою, милiстю всенародною. Книга ходила по руках, ïï читали й перечитували, вважали неоцiненним скарбом; траплялися навiть такi, що заповiдали класти ïï собi в домовину. Книгу було проклято в католицьких церквах; за ïï продаж чи купiвлю призначено штраф у 5000 злотих, а Вiденське Святодухiвське братство як видавець пiдлягло репресiям. Усю цю колотнечу щасливий автор благополучно пересидiв пiд псевдонiмом i за стiнами Святодухiв- ського монастиря.
У досить короткий термiн почали друкуватися анти- треноси. Першим вiдгукнувся ректор Вiденськоï академiï єзуïт Петро Скарга вже через кiлька мiсяцiв вiн видав книгу На плач i ламент Теофiла Ортолога русинам пересторога. Це також був полемiчний шедевр; основною тезою Скарги було звинувачення автора у єретичних поглядах, у кальвiнiзмi. Антитреноси продовжували з'являтися протягом усього наступного десятилiття. У цьому контекстi варто згадати слова Iвана Франка: Унiя брестська зразу внесла сильний фермент в лоно народу руського, викликала раптове збудження, рух умисловий, жвавi диспути, розворушила з одноï i з другоï сторони гарячi пристрастi, сплодила надзвичайно цiкаву полемiчну лiтературу.
Ще один вiдомий твiр Смотрицького Граматика був виданий 1618 (або 1619) року i складається з Орфографiï, Етимологiï (морфологiï), Синтаксису та Просодiï (правила вiршування). Це так само знаменита у своєму родi книга, як Тренос, хоча писав ïï не палкий полемiст на злобу дня, а унiверсально освiчена людина. Книга мала неабиякий вплив як на вiтчизняне мовознавство, так i на всю тогочасну славiстику, сполучаючи в собi наукову працю i методично блискучий (для тiєï епохи) шкiльний пiдручник.
У той час всi прошарки украïнського суспiльства сприймали церковнослов'янську як мову лiтератури й освiти (аналог латини на Заходi). Ця мова, однак, фактично не розвивалася: ïï нiхто не вивчав, пiдручникiв не було, граматичнi норми повсюдно порушувалися й навiть духовенство знало цю мову вельми слабко. Такий ïï стан викликав глузування католицьких полемiстiв, зокрема, вже згадуваного Петра Скарги: Не було ще на свiтi i не буде жодноï академiï чи колегiуму, де б теологiя, фiлософiя й iншi вiльнi науки (церковнослов'янською мовою вчили i могли розумiти. Iз слов'янською мовою нiхто нiколи вченим бути не може. Бо немає на свiтi такоï нацiï, котра б слов'янською говорила так, як у книгах пишуть. Цiєю мовою немає нi граматик, нi риторик, нi певних регул i бути не може…
I тому Граматика Смотрицького, начебто далека вiд нацiонально- конфесiйних змагань того часу, є вiдповiддю на виклик протилежного табору, має публiцистичний над- змiст. Попри це, ïï уклав не публiцист, а вчений, занурений i закоханий у розумову роботу. З часу виходу у свiт Граматика Смотрицького понад двiстi (!) рокiв служила посiбником у школах схiдних i пiвденних слов'ян, стала основою i взiрцем для багатьох подальших праць iз мовознавства. У Росiï Граматика була перевидана у 1648 i 1721 роках i обидва рази, як повiдомляє iсторик Сергiй Соловйов, без iменi автора.
Деякi iсторики украïнськоï лiтератури, не заперечуючи значення Граматики як такоï, докоряють авторовi в тому, що вiн зайнявся саме церковнослов'янською граматикою, а не уклав подiбний пiдручник живоï народноï мови. Iван Франко писав: Для нашого письменства книга Смотрицького мала скорiше шкiдливий, анiж корисний вплив, бо, нехтуючи лiтературну мову, яка так гарно вироблялася у репрезентантiв мiщанства в кiнцi XVI i на початку XVII столiття, розпочала реакцiю на користь мертвого церковнослов'янського язика. Важко не погодитися з Iваном Франком i не подивуватися з позицiï Мелетiя Смотрицького. Зважаючи на те, що протестантський рух дiйсно мав (як йому докоряли) неабиякий вплив на свiтогляд Смотрицького. Мiж тим, ще за сто рокiв до Граматики Мартiн Лютер переклав Бiблiю на народну нiмецьку мову й кинув гасло Нiмецьку Бiблiю в кожну нiмецьку родину.
Останнi роки життя Мелетiя Смотрицького були трагiчними. Вiн був втягнений у протиборство православних iз унiйним вiденським єпископом Йосафатом Кунцевичем, а також у протистояння з урядом, який не визнавав Смотрицького правдивим єпископом. Почалися репресiï, грiзнi урядовi унiверсали, арешти серед православних братчикiв. Смотрицький пише та анонiмно видає памфлет Виправдання невинностi (1621), апелюючи до гуманностi i справедливостi короля, захищає вiру батькiв, критикує Унiю. Як i завжди, реакцiя на його твiр була активною на Виправдання невинностi того ж року було написано три книги-вiдповiдi. Смотрицький вiдповiв Обороною виправдання (1621). Там є дуже важливi слова: Ми не стоïмо на тому, щоби унiя знесена була, бо ж у краïнi цiй вiльно кожному, як вiн хоче вiрити. Отож народ наш руський Короля його Мосць просить, аби нас при правах наших i вольнос- тях як свiтських, так i духовних залишити велiв. На цьому полемiка не закiнчилась на Оборону виправдання негайно вийшли Екзамен оборони, Спростування i Антиспростування…
На превеликий жаль, протистояння не обмежилося публiцистикою. 1623 року вiтебськi православнi мiщани (єпархiя Смотрицького) вчинили самосуд над унiйним єпископом Йосафатом Кунцевичем його було вбито. Реакцiя уряду Речi Посполитоï i Ватикану була негайна, жорстока i кривава. Убивство Кунцевича, звинувачення, погрози, братовбивство, а також особиста небезпека справили на Мелетiя Смотрицького гнiтюче враження. I згодом у нього залишається тiльки одна iдея Русь примирити з Руссю (православних iз прихильниками унiï) i досягти нацiональноï єдностi. Вiн ïде до Києва, аби порадитися з Iовом Борецькими та Петром Могилою, яких вiн вважав своïми однодумцями, думки про конфесiйне возз'єднання турбували не тiльки Смотрицького. Але сталося iнакше: православнi владики, вiдчуваючи категоричний спротив мирян i козакiв будь- якому союзу з унiйною церквою, рiшуче вiдкинули цю iдею i засудили пропозицiï Полоцького єпископа. Собор 1628 року, де мали розглядатися шляхи єднання, перетворився на духовний суд над Мелетiєм Смотрицьким.
Так наприкiнцi життєвого шляху (у 53 роки Смотрицький вважав себе дуже старим i немiчним) вiн опинився в безвихiдному становищi. Православна Киïвська митрополiя пiддала його остракiзму, до своєï єпархiï шлях був закритий. I Мелетiй Смотрицький, який усе життя пристрасно воював з Унiєю, переходить до унiйноï церкви. Вiн публiчно вiдмовився вiд своïх попереднiх творiв, якими зачитувалася вся Литва (Украïна i Бiлорусiя). Зрiкся також Треносу.
Iдею церковноï єдностi Мелетiй Смотрицький плекав до самоï смертi. У творi Умовляння вiн висловлює нову думку пропонує утворити украïнсько-бiлоруський православно-унiйний патрiархат, незалежний як вiд Константинополя, так i вiд Риму, як це зробила Москва 1589 року. Тим самим, вважав просвiтитель Смотрицький, легше буде досягти громадського спокою, а також долучитися до захiдноï культури й шкiльництва.
Мелетiй Смотрицький посiв в iсторiï нашоï культури не- заслужено скромне мiсце (може, тому, що його образ заплямований прийняттям унiï). Мiж тим вiн належав до плеяди провiдних гуманiстiв свого часу i був патрiотом своєï вiтчизни. Попри те, однак, що Мелетiй Смотрицький, як iстинний гуманiст, був утопiстом i що його мрiï про єднiсть Русi з Руссю належним чином не реалiзованi й сьогоднi, життя його може слугувати символом примирення двох конфесiй православноï й греко-католицькоï.
Клара ґУДЗИК 7 лютого 2003 р.

ПУБЛIЦИСТ, УЧЕНИЙ I ПАТРIОТ orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=15895